Террикон і футбол: як усе починалося
Террикони — це конічні насипи з пустої породи, що лишається після видобутку вугілля. У Донецькій і Луганській областях їх десятки: деякі сягають 80–100 метрів у висоту, інші вже давно зрівняні з поверхнею. У 1950–1970-х роках, коли шахти будували швидко, а вільної землі навколо не вистачало, перші аматорські поля виникли саме біля цих відвалів. Місцеві бригади вирівнювали майданчики, змішували породу з ґрунтом, ставили дерев’яні або зварні ворота — і грали після зміни.
У ті роки террикон був не проблемою, а частиною пейзажу. Він давав тінь, захищав від вітру, відгороджував поле від основної дороги. На багатьох старих світлинах з Донецька, Макіївки, Горлівки, Тореза й Кадіївки видно характерний силует відвалу прямо за воротами. Цей образ став настільки звичним, що місцеві часто жартували: «Якщо немає вітру з боку террикона — значить, граємо на виїзді».
Згодом такі майданчики отримали навіть свої неофіційні назви — «поле біля третьої шахти», «поле за терриконом», «поле на глині». Деякі з них проіснували до 1990-х, поки терикони не почали рекультивувати або зносити, а землю під ними не віддавали під нову забудову. Але сама традиція — грати там, де складно, — залишилася.
Чому саме террикон приваблював футболістів
З боку здається дивним: навіщо грати поруч із відвалом пустої породи, якщо можна піти на стадіон? Але у шахтарських селищах вибір був обмежений. Стадіони або належали заводам і потребували перепустки, або були далеко. А поруч із терриконом — вільний простір, рівна ділянка, своя компанія. До того ж ґрунт, змішаний із дрібною породою, швидко підсихав після дощу, тож грати можна було майже одразу.
Ще один фактор — ізоляція. Террикон закривав поле від сторонніх очей і шуму траси. Тут можна було голосно лаятися, не соромлячись сусідів, і не боятися розбити вікно. Для підлітків 1970–1980-х це було важливо: дорослі команди тренувалися на стадіонах, а молодь займала простір біля відвалів. Саме з таких «полів за терриконом» вийшло чимало гравців, які згодом потрапили до професійних клубів Донецька, Луганська та Харкова.
У 1990-х, коли шахти масово закривалися, частина відвалів перетворилася на справжні аматорські арени. Місцеві ентузіасти збирали гроші, встановлювали металеві ворота, розмічали поле фарбою. У Донецьку навіть проводили невеликі турніри «Кубок террикона» — із символічними призами і саморобними медалями. Це була не стільки спортивна подія, скільки спосіб підтримати громаду в складні часи.
| Період | Стан террикона | Стан поля | Характер матчів |
|---|---|---|---|
| 1950–1970 | Діючий відвал, димить | Вирівняний ґрунт, без розмітки | Бригадні матчі, тренування після зміни |
| 1980–1991 | Частково рекультивований | Саморобні ворота, базова розмітка | Дворові турніри, молодіжні команди |
| 1992–2010 | Закритий, початок озеленення | Металеві ворота, фарбова розмітка | «Кубок террикона», аматорські ліги |
| 2010–2022 | Рекультивований або знесений | Поле в занедбаному стані або під забудову | Поодинокі матчі, переважно спогади |
Техніка гри на ґрунті з породою
Поверхня поля поруч із терриконом — це суміш глини, кам’яної крихти й піску. М’яч на такому покритті поводиться інакше: відскок непередбачуваний, кочення нерівномірне, а після сильного дощу з’являються калюжі, що не висихають по кілька днів. Гравці, які виросли на таких полях, зазвичай краще контролюють м’яч у незручних ситуаціях, ніж їхні ровесники з ідеальних газонів. Це помічали тренери дитячих академій «Шахтаря» й «Металурга», коли набирали хлопців із шахтарських селищ.
Є й зворотний бік. Травми колін і гомілок тут трапляються частіше: камінчики в ґрунті роблять підкати болючішими, а нерівна поверхня збільшує ризик розтягнень. Тому на полях біля терриконів рідко грали у бутсах зі шипами — переважно у звичайних кедах або навіть у важких робочих черевиках. Це додатково формувало специфічну техніку: м’яч приймали підошвою, а не носком, і рідко робили різкі ривки.
Відомі аматорські майданчики біля терриконів
У Донецьку найбільш відоме таке поле — на околиці селища Текстильник, біля старого відвалу шахти №4–21. Місцеві жителі грали тут із 1960-х до кінця 2000-х. Поле було невелике, 40 на 20 метрів, з імпровізованими воротами з водопровідних труб. У 2011 році частину відвалу зрізали, і на цьому місці звели житловий комплекс. Зараз від поля лишилася лише виямка в ґрунті та спогади старожилів.
У Макіївці було відоме поле в районі шахти «Холодна Балка». Тут у 1980-х тренувалася місцева дворова команда «Гірник», яка згодом виступала в обласних змаганнях. Поле стояло просто під тінню террикона, і ворота впиралися в його схил. Коли почалася рекультивація, частину схилу довелося зрізати, щоб звільнити місце під нормальний майданчик. Зрештою вийшов цілком пристойний газон — але вже без характерного силуету відвалу на фоні.
У Горлівці, Торезі, Єнакієвому, Шахтарську — скрізь були свої «поля за терриконом». Вони рідко потрапляли в офіційні звіти, але саме з них виходили сотні гравців для обласних і навіть всеукраїнських змагань. Сьогодні більшість цих полів або зникли, або заросли. Проте в деяких селищах місцеві досі збираються — уже як ветерани, щоб згадати матчі 1980-х і подивитися, як грають їхні онуки.
- Поле на Текстильнику (Донецьк): 40×20 м, трубні ворота, знесено у 2011 році.
- Поле «Холодна Балка» (Макіївка): рекультивовано у 2013 році, тепер житлова забудова.
- Поле шахти «Південнодонбаська №1» (Вугледар): діюче, використовується місцевими бригадами.
- Поле в селищі Олександрівка (Донецьк): збереглося у первозданному вигляді, статус пам’ятки.
Террикон і футбол у 1990–2026-х: нова хвиля
Після розпаду СРСР шахти поступово закривалися, а террикони почали або рекультивувати, або просто залишати. У цей час з’явився новий тип аматорського футболу — стрітбол і турніри «для своїх». Грали переважно ввечері, з травня по жовтень, часто при штучному освітленні від прожекторів, закріплених на стінках відвалу. Формат був простий: 5×5 або 6×6, два тайми по 15–20 хвилин, м’яч — звичайний розмір 5.
Призовий фонд зазвичай складав кілька тисяч гривень, розподілених між переможцями. Іноді замість грошей давали продуктові набори, ремонт взуття або безкоштовну стрижку. Це був не професійний спорт, а спосіб підтримати одне одного в часи, коли роботи в шахтах уже не було. Террикон у таких турнірах відігравав роль не лише декорації, а й орієнтира: «зустрічаємось біля третього відвалу о сьомій».
У 2010-х з’явилися ініціативи зі збереження таких полів як частини промислової спадщини. У Донецьку та Луганську кілька ентузіастів намагалися зареєструвати їх як об’єкти культурної спадщини, але більшість ініціатив не дійшла до реалізації через початок збройного конфлікту. Частину полів утрачено, частина — на тимчасово окупованій території, тому сьогодні про них можна дізнатися хіба що зі спогадів.
| Майданчик | Розташування | Роки активності | Поточний стан |
|---|---|---|---|
| «Текстильник» | Донецьк, селище Текстильник | 1962–2011 | Знесено, житлова забудова |
| «Холодна Балка» | Макіївка, шахта «Холодна Балка» | 1975–2013 | Рекультивовано, територія під забудову |
| «Олександрівка» | Донецьк, селище Олександрівка | 1968–дотепер | Збережено, використовується рідко |
| «Вугледар» | Вугледар, шахта «Південнодонбаська №1» | 1980–дотепер | Діє, локальні турніри |
Техніка і тактика: чим терриконовий футбол відрізняється від стадіонного
Гра на полі з нерівним покриттям вимагає інших навичок. По-перше, контроль м’яча в одне торкання. На кам’янистому ґрунті другий дотик часто призводить до відскоку, тому досвідчені гравці воліють одразу віддавати пас. По-друге, короткий пас. Довгі передачі тут неефективні: м’яч підстрибує на нерівностях і втрачається. По-третє, гра корпусом. Оскільки єдиноборства болючіші через кам’янисту поверхню, футболісти частіше використовують плечі, а не підкати.
Цей стиль помітний навіть у професійних гравців, які виросли на таких полях. Наприклад, відомі донецькі футболісти 1990–2000-х нерідко демонстрували саме таку техніку: короткі паси, гра в один дотик, мінімум ризикованих підкатів. Це не означає, що терриконовий футбол «кращий» — він просто інший, адаптований до складних умов.
- Контроль м’яча в одне торкання через нерівний відскок.
- Перевага короткого пасу над довгою передачею.
- Гра корпусом замість ризикованих підкатів.
- Швидке переміщення без різких ривків.
- Звичка до пилу й піску в очах, що підвищує витривалість.
Террикон і футбол сьогодні: спроби збереження спадщини
На вугільних відвалах Донбасу з середини минулого століття грали у футбол частіше, ніж здається з боку. Спочатку це був просто шматок вирівняного ґрунту між породою, потім — саморобні ворота з труб, а згодом і цілі стрітбольні турніри. Сьогодні террикон і футбол справді нерозривні: навіть у старих шахтарських селищах футбол залишається чи не єдиним способом зібрати разом три покоління жителів і відчути себе громадою.
У 2018–2021 роках у Донецькій і Луганській областях з’явилося кілька ініціатив зі збереження аматорських полів як частини промислової спадщини. Місцеві краєзнавці описували ці майданчики, збирали світлини, записували спогади. Деякі поля навіть включили до туристичних маршрутів «індустріального Донбасу» — поряд із шахтами, водонапірними вежами й депо. Інтерес був не лише ностальгічний: такі об’єкти показували, як громада адаптується до промислового ландшафту.
Після 2022 року більшість цих ініціатив призупинено. Частина полів — на тимчасово окупованій території, частина — у зоні бойових дій. Ті, що залишилися на підконтрольній території, використовуються епізодично: матчі зазвичай збирають не більше 10–15 гравців, переважно ветеранів. Проте повністю традиція не зникла: у Дніпрі, Запоріжжі, навіть у Києві є аматорські команди переселенців із Донбасу, які називають себе «терриконовими» і грають на схожих полях у парках.
Це вже інший рівень: не прив’язаний до конкретного відвалу, але такий самий за духом — грати там, де складно, і не вимагати ідеальних умов. Террикон у цих командах залишився символом: на емблемах, у назвах, у жартах під час матчів. Наприклад, одна з київських команд «Террикон-87» грає вже понад п’ять років, і половина її складу — вихідці з Донецької та Луганської областей.
Чи можна відродити терриконовий футбол?
Повне відродження в колишньому вигляді неможливе: більшість полів фізично зникли, а ті, що залишилися, або втратили інфраструктуру, або опинилися в небезпечній зоні. Але елементи терриконового футболу цілком живучі. Це насамперед культура гри у складних умовах, готовність обходитися мінімумом обладнання, згуртованість команди незалежно від рівня майданчика. Такі якості затребувані у військових підрозділах, у волонтерських турнірах, у програмах соціальної реабілітації.
Окремий напрям — терапевтичний футбол для ветеранів і переселенців. Кілька організацій у Дніпрі, Львові й Ужгороді вже проводять подібні турніри, де важливий не рахунок, а сам факт виходу на поле. Назва «террикон» тут знову працює як символ: подолання складних умов, гра на нерівному полі, характер, який формується не стадіоном, а життям.
Міжнародний контекст: схожі явища в інших країнах
Терриконовий футбол — не унікальне явище. У Німеччині, Великій Британії, Польщі, навіть у Бразилії є аматорські поля, які виникли біля промислових об’єктів: кар’єрів, збагачувальних фабрик, металургійних заводів. Наприклад, у Рурському басейні (Німеччина) дотепер збереглися клуби, які грають на полях поруч із відвалами породи. Тамтешні вболівальники теж жартують, що «за воротами — гора, а за горою — ще одна шахта».
У Бразилії аматорські поля часто виникали на околицях фавел, поруч із промзонами. Гравці з таких місць відомі своєю технікою на нерівному покритті. Деякі з них згодом стали зірками, як Роналдінью та Неймар, які в дитинстві грали на бетонних і піщаних майданчиках. Це підтверджує загальну закономірність: не ідеальне поле формує гравця, а кількість годин, проведених із м’ячем.
В Україні ця традиція теж має свою специфіку. Наші террикони — це не просто гори породи, а частина ідентичності цілого регіону. Футбол поруч із ними — це також спосіб сказати: «ми тут, ми граємо, ми живемо». Цю думку підтверджують і матеріали про промислову спадщину Донбасу, і спогади місцевих мешканців.
Семіденний план для тих, хто хоче спробувати терриконовий футбол
Цей план підійде тим, хто живе в промислових регіонах або поряд із рекультивованими відвалами, і хоче спробувати себе в аматорському футболі в стилі террикону. Розрахований на новачків і передбачає поступове зростання навантаження.
День 1 (Бюджет: 0 грн): Розвідка місцевості
Знайдіть у вашому місті або селищі хоча б один відвал породи, терикон або рекультивовану ділянку поруч із колишньою шахтою. Зазвичай такі місця видно здалеку. Обійдіть територію, подивіться, чи є вирівняні майданчики, чи можна туди вільно зайти. Зробіть 2–3 світлини, щоб показати друзям. Це перший крок: ви оцінюєте локацію, а не граєте.
День 2 (Бюджет: 0 грн): Пошук компанії
Напишіть у місцевих чатах або в соцмережах, що шукаєте 4–5 людей для гри у футбол. У промислових регіонах такі збори зазвичай знаходяться швидко: шахтарі, металурги, їхні діти — усі, хто колись грав біля террикона, охоче підтримують ідею. Не соромтеся питати у ветеранів: вони зазвичай із задоволенням розповідають, де саме грали в юності.
День 3 (Бюджет: 300–500 грн): Мінімальне обладнання
Купіть один футбольний м’яч розміру 5 і дві пластикові пляшки або конуси для імпровізованих воріт. Повноцінні ворота не потрібні: на терриконових полях часто грали саме з такими «мітками». Якщо є можливість, знайдіть старі труби й зваріть каркас воріт — це вже класика жанру. Взуття — звичайні кеди або спортивні туфлі, бутси не обов’язкові.
День 4 (Бюджет: 0 грн): Перша гра
Зберіться з компанією ввечері, коли спека спадає. Грайте 4×4 або 5×5 залежно від кількості. Правила прості: без підкатів, без сильних єдиноборств, без образ один на одного. Терриконовий футбол — це не жорстка боротьба, а контроль м’яча й командна взаємодія. Після гри подякуйте одне одному й домовтеся про наступну зустріч.
День 5 (Бюджет: 200 грн): Розмітка і реквізит
Купіть балончик білої фарби й намалюйте хоча б базову розмітку: лінію воріт, центр поля, кутові точки. Це перетворює випадковий майданчик на справжнє футбольне поле. Такі дрібниці формують культуру навіть у аматорській грі. Якщо є можливість, придбайте сітку на ворота — це вже серйозний крок.
День 6 (Бюджет: 0 грн): Запрошення глядачів
Покличте друзів, родину, сусідів подивитися матч. Терриконовий футбол завжди був громадським явищем: глядачі стояли на схилах відвалу, сиділи на ящиках, жартували й підтримували. Без глядачів гра втрачає половину емоції. Запросіть хоча б 5–10 людей, приготуйте чай у термосі — і матч одразу набуває іншого звучання.
День 7 (Бюджет: 0 грн): Підсумок і планування
Зберіться з командою, обговоріть, що вийшло добре, а що — ні. Вирішіть, коли наступна гра, чи готові ви запросити іншу команду, чи хочете організувати міні-турнір. Терриконовий футбол живе не одним матчем, а регулярністю. Якщо ви граєте хоча б раз на тиждень, через місяць це вже традиція, а через рік — частина вашої ідентичності.
| День | Дія | Бюджет | Результат |
|---|---|---|---|
| 1 | Розвідка місцевості | 0 грн | Знайдено локацію |
| 2 | Пошук компанії | 0 грн | Зібрано 4–5 гравців |
| 3 | Мінімальне обладнання | 300–500 грн | М’яч і імпровізовані ворота |
| 4 | Перша гра | 0 грн | Відчуття спільноти |
| 5 | Розмітка поля | 200 грн | Базова розмітка, сітка |
| 6 | Запрошення глядачів | 0 грн | 5–10 глядачів |
| 7 | Підсумок і планування | 0 грн | Регулярний розклад |
Часті запитання (FAQ)
Чи був терриконовий футбол офіційним видом спорту?
Ні, це була неофіційна назва аматорських матчів біля вугільних відвалів. Жодна федерація не реєструвала такі змагання, але вони мали свої правила й турніри на місцевому рівні.
Чим небезпечна гра на полі з породою?
Головні ризики — травми колін і гомілок через кам’янистий ґрунт, а також пил, що подразнює очі. Тому на таких полях зазвичай не грають у бутсах зі шипами й уникають різких підкатів.
Чи збереглися поля біля терриконів до сьогодні?
Частково. Деякі рекультивовані, деякі знесено під забудову. Кілька ділянок у Донецькій і Луганській областях усе ще використовуються місцевими жителями, але більшість — у занедбаному стані або в зоні бойових дій.
Хто з відомих гравців виріс на таких полях?
Прямих підтверджених біографій мало, але саме з шахтарських селищ Донбасу вийшло чимало гравців для клубів «Шахтар», «Металург», «Іллічівець» у 1990–2010-х. Точну статистику вести було складно, оскільки такі поля не реєструвалися офіційно.
Чи можна грати у футбол на рекультивованих териконах?
Так, якщо ділянка вирівняна й безпечна. Після рекультивації ґрунт часто залишається кам’янистим, але придатним для аматорської гри. Головне — переконатися, що немає провалль і залишків промислового обладнання.
Скільки гравців потрібно для терриконового матчу?
Мінімум 4 на 4, оптимально — 5 на 5 або 6 на 6. На маленьких майданчиках грали навіть 3 на 3. Формат залежить від розміру поля й кількості охочих.
Чи існують турніри з терриконового футболу зараз?
Офіційних — ні. Але є аматорські турніри переселенців із Донбасу в Дніпрі, Запоріжжі, Києві. Також волонтерські організації проводять матчі для ветеранів, де традиції террикона продовжують у новому форматі.
Як долучитися до такої гри, якщо я не з Донбасу?
Шукайте аматорські чати у вашому місті, пишіть у спільноти переселенців або волонтерські організації. Терриконовий футбол — це насамперед культура гри у складних умовах, а не прив’язка до конкретного регіону.
Террикон і футбол залишаються частиною історії Донбасу навіть тоді, коли самих терриконів уже немає. Гра на нерівному полі, біля породи, в умовах, де складно облаштувати нормальний газон, — це не стільки спорт, скільки спосіб життя. І поки є люди, готові грати там, де інші не ризикнули б, терриконовий футбол житиме. Навіть якщо замість гір породи тепер стоять житлові комплекси, традиція залишається — у спогадах, у назвах команд, у бажанні вийти на поле попри все.
Залишити відповідь